Політика президента США Дональда Трампа дедалі частіше стикається з власним парадоксом: чим гучніші заяви та погрози, тим слабший їхній реальний ефект. Якщо раніше світові лідери намагалися підлаштовуватися під імпульсивний стиль Білого дому, то нині дедалі більше країн адаптуються до нової реальності — відсутності послідовності у діях Вашингтона.
Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів український дипломат і політик Роман Безсмертний.
Це вже відчутно на міжнародній арені. Іран відкрито ігнорує дедлайни США, Китай використовує ситуацію для посилення власного впливу, а союзники Америки дедалі частіше демонструють автономність у рішеннях.
Одним із показових прикладів стала ситуація навколо “перемир’я” з Іраном, яке фактично було продовжене в односторонньому порядку. Це лише підсилило враження, що ультиматуми Вашингтона дедалі більше перетворюються на політичну риторику, а не інструмент реального тиску. Схожа ситуація спостерігається і в санкційній політиці щодо Росії — жорсткі заяви нерідко змінюються кулуарними компромісами, що підриває довіру навіть серед партнерів.
У результаті формується нова глобальна тенденція: провідні держави вже не бояться ескалації з боку США, оскільки не вірять у її доведення до кінця.
Ці зміни відображаються і в українській політиці. Президент Володимир Зеленський поступово відходить від дипломатії персональних симпатій і дедалі чіткіше окреслює позицію щодо ролі Трампа у питаннях миру. Паралельно Європа активніше вибудовує власну безпекову та економічну політику, зменшуючи залежність від США.
На цьому тлі посилюється роль альтернативних центрів впливу. Китай намагається позиціонувати себе як стабільнішого партнера, активізуючи дипломатичні контакти, зокрема з європейськими країнами. Водночас він продовжує співпрацю з Росією та Іраном, що свідчить про формування ширшого геополітичного блоку.
Експерти також звертають увагу на внутрішні виклики для американської адміністрації. Усередині США зростає політична напруга, а підтримка рішень президента в Конгресі США залишається нестабільною. Це обмежує можливості для реалізації жорсткої зовнішньої політики та змушує Білий дім діяти більш обережно.
У підсумку ключовою проблемою для Трампа стає не опір опонентів, а поступова втрата страху перед ним як політичним гравцем. У міжнародній політиці це означає послаблення одного з головних інструментів впливу — репутації сили та рішучості.
Світ поступово входить у нову фазу, де роль США як беззаперечного лідера вже не є очевидною, а глобальний баланс сил формується за участі нових центрів впливу.
