У полон до українських військових потрапив окупант Чингіз Баубіков. Етнічний казах з Астрахані, він стверджує, що не хотів іти на війну, а контракт підписав, щоб не сісти до в’язниці за борги за аліментами.
Здатися в полон, пише OBOZ.UA, йому випадала нагода двічі, під час першої четверо росіян здалися, а один застрелився, другого шансу Баубікову довелося чекати кілька тижнів, харчуючись підніжним кормом, набираючи воду з калюж і страждаючи від болю через обмороження ніг. Історію казаха-окупанта розповіли в проєкті “Хочу жити”.
В інтерв’ю “Хочу жити”, Баубіков, який потрапив у полон, розповів, що жив в Астрахані. У нього четверо дітей і вже другий шлюб.
На війну, каже, не збирався. Контракт підписав тільки після того, як його поставили перед вибором: або служба – або в’язниця через борги за аліментами.
Окупант стверджує, що підписав контракт із міноборони РФ 17 липня 2024 року. А вже 3 серпня він опинився в Україні.
“Без учебки, без нічого. Я потрапив у наш астраханський полк мобілізованих хлопців. Полк 591. Запорізька область кілометрів 40 від Енергодара“, – каже казах.
На окупованій частині Запоріжжя окупант, за його словами, трохи більше року був водієм “КамАЗу”, на якому, стверджує він, возив виключно “продукти і дрова”, але не боєкомплект.
Усе змінилося 1 жовтня 2025 року, коли він разом зі ще п’ятьма військовослужбовцями розбороняли п’яних російських офіцерів, які билися. За словами Баубікова, і двох забіяк, і шістьох “миротворців”, серед яких був і він, представники російської військової поліції відвезли до Енергодара для огляду на алкогольне або наркотичне сп’яніння. А звідти, не давши можливості навіть зібрати речі, перевезли у Веселе, де передали 11 десантно-штурмовій бригаді ЗС РФ. Новоспечених “штурмовиків” (двох нагайців і чотирьох казахів”), як стверджує Баубіков, новим командирам представили як “казахське ОЗУ, що вимагало гроші”.
За словами Баубікова, 27 січня він зі ще одним товаришем по службі отримали наказ “висунутися в район Новояковлівки, закріпитися і чекати”. Дорогою вони “підібрали” ще одного окупанта, який залишився сам.
“Рухалися по погоді, в туман. Дійшли до Новояковлівки. Потрапили під обстріл. Того, якого добирав, позивний Магадан – його і втратив знову. Не знаю: поранений чи “200-тий”, – каже Баубіков.
На вказаній командуванням “точці” окупанти зустріли ще шістьох солдатів армії РФ. По рації отримали наказ очікувати подальших розпоряджень.
“Поки чекали – штурмовики українські, з “пташками”. Все… Запропонували здатися – не здався в перший раз. Не знаю, чому… Потім, коли ходив до 21 березня – пошкодував, що не здався . Відморозив ноги”, – каже казах.
Четверо окупантів тоді опинилися в полоні. Щоправда, усвідомили вони це не одразу.
“Хитрість з боку українських штурмовиків – те, що вони сказали “Х*охли, п***раси, здавайтеся!”. І це було ключове. У них (окупантів, які згодом здалися. – Ред.), мабуть, у голові клацнуло… Я перепитав: хлопці, а ви звідки? – “327-а”. А я знаю, що немає 327-ї ні бригади, ні полку. Нам сказали, які суміжники будуть поруч. Але 327 там ніколи не звучало. А вони вийшли всі“, – розповів військовополонений.
Ще один окупант обрав смерть.
“Хлопець, який разом зі мною стояв, з нашої бригади, каже мені: “Що, брате, будеш робити? Здаватися?” Кажу: ні. Він вихопив автомат і в голову собі три патрони випустив”, – каже Баубіков.
Він же зі ще одним загарбником примудрилися сховатися в дірці в підлозі. Провели там ніч, поки над ними догоряв напівзруйнований будинок, що спалахнув унаслідок обстрілу. Загалом у тій ямі окупанти просиділи близько 10 діб. Як розповів Баубіков, через сильний страх перед полоном. Боялися, як зізнається сам, не тільки поширюваних російськими пропагандистами страшилок про тортури, монтажну піну і кастрацію, а й уже побачених раніше відео з ударами по полоненим росіянам, що їх супроводжують українські воїни, російськими ж дронами.
Вийти з укриття, де сиділи без їжі, а замість води їли сніг, окупанти зважилися лише 7 лютого, коли на землю опустився щільний туман. Дорогою натрапили на покинутий бліндаж, де вирішили залишитися.
“Виходили. Харчувалися грибами з дерев. Біля бліндажа був смітник із банками від окопних свічок – пили воду, яка в них набиралася. В один із походів за їжею і водою зустріли ваших хлопців. Вони злякалися нас, ми злякалися їх. Тільки вони з автоматами, а ми – без нічого. Вони сказали: “Усе нормально, найстрашніше позаду. Ви нам потрібні тільки для обмінного фонду. Вас тут бити, вбивати ніхто не збирається“. І справді: напоїли, нагодували, дали покурити“, – згадує Баубіков.
Добре відгукнувся він також про льотчиків, яким передали полонених українські воїни. Захиснику з позивним “Дід” він навіть передав привіт.
А в цей час у російських соцмережах його розшукувала дружина, яка, судячи з її повідомлень, так і не дочекалася від командирів свого чоловіка виразних пояснень про його долю.
За два місяці поневірянь українською землею окупант, за його словами, втратив близько 30 кг. За місяць у полоні вже набрав близько 17 кг. Українські лікарі продовжують лікувати його обморожені ноги. Сам він під час інтерв’ю – бадьорий і навіть веселий.
